Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ПОСЛАНЕЦЬ

У панського огорода дівка плоскінь тіпає;
Молоденький жайворонок дівоньку питає:
– Чом ти, моя дівчинонько, такая оспала?
Подивилась би на мене – пісню б заспівала.
“Ох, і як мені співати, пташоньку маленький,
Що покинув мене, може, навіть мій миленький!
О, бодай тим тяжко-важко, що нас розлучають:
Повели милого в город, де військо збирають!
Повели милого в город, де шаблі готують!
О, коли б перц е я мала – листик написала
Та тобі його, манюсю, знести б наказала!
Ані перця, ні паперу – нічим написати.
Повітай його, манюсю, стань над ним співати,
Як я світом білим нуджу та як я журюся,
Як уранці і ввечері нию і нурюся!”

Хита гілля вітер в лісі, а хвилі у морі,
А кровавії чуприни забитих у полі.
Який лежить, підобгався, інший розплатався,
Один тілько на самоті з смертю мордувався.
Під липою запашною молодець конає,
Тільки коники те чують: стиха він здихає.
Та вже більш своїй коханці йому не вмовляти
І останнє опрощання ніким наказати.
Ой вилинув чорний ворон з-за пущі-чагара:
Християнин є смашніший – не хоче татара.
До біленького до тільця крилом пригорнувся,
Цмокнув в губи, черкнув в очі, крюкнув та й –
спужнувся!
Молодиця із дівкою пшеницю вбирала.
Молодиця сама жала, а дівка в’язаала.
Понад балкою густою в вітрі щось маячить.
Ой то ворон, чорний ворон летить та і крячеть.
Покинь, покинь перевесло, смутна дівчинонько:
Він несе тобі од серця гарнесеньку вістоньку.
Ой подякуй йому, дівко, за сюю пригоду,
Він летить од твого сонця із чужого роду.
Ой послухай, дівчинонька, що той ворон скаже:
Твій миленький здоровенький – тобі чолом каже!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ПОСЛАНЕЦЬ - КОСТОМАРОВ МИКОЛА