“Після відлиги сад, що на узгірку…”
Після відлиги сад, що на узгірку, вподобав порцеляну і кришталь. І гілка, замурована в пробірку із кришталю, горить, як пектораль. […]
Після відлиги сад, що на узгірку, вподобав порцеляну і кришталь. І гілка, замурована в пробірку із кришталю, горить, як пектораль. […]
Ти з усіх найсолодших оман – найсолодша. Тим важче похмілля. Прозираю наїв, як туман, видихаю жорстокий дурман наркотичного древнього зілля. […]
Дивна річ: нічого не змінилось – листя поривалось і світилось на прикові в яблунь молодих. Квітнуть, як і вчора, ніжні […]
Ліру розбив Орфей: вік цей, мов злобний гицель, Знов зі щитом плебей. Знов на щиті патрицій. Пастирі, я не ваш! […]
Нарощування світла. Накладання на чорне й тьмяне храмових тканин. Росте душа в розповні добування такого ж світла з глибу холодин. […]
Я вмер. Але лишився голод тут, де гуляв із києм Кий. той голод має власний голос, і я тим голосом […]
Сад у листопаді є й немає, лиш скелет його на видноті. Лагідна душа його літає, де всі душі добрі і […]
Мало в світі копачів криниць, більше спраглих, що бредуть крізь хащі. Вічні книги в затишку полиць, ви, як люди, тільки […]
Цей хміль, що б’є незрозуміло звідки, ця брага, що легені розпира, цей дух тепла, в якім прообраз квітки, цей сміх […]
Не вистачає березню весни, хоч долам чорним сняться світлі сни, а чорториям – води срібнотілі, та лютий ще тримає в […]
Ті запахи й барви, та свіжість і звуки так зринуть знічев’я, що тілу додасться гримучої тиші й солодкої муки, яка, […]
Рукою водив перед смертю, писав у повітрі усе, що колись дописати не встиг, не зумів. Писання те потім злилося з […]
Ще слово не прочахло на губах, ще змах руки, що раптом обважніла, застряг в повітрі, а несмертний птах вже випурхнув […]
З темного страху життя проростає, мов злак З грунту глухого. Тягнеться крізь непрозор’я до світла. Як вогник в долонях, тремтить, […]
Находивсь Зиновій, кляне долю всує, сон лихий приснився – про що він звістує? Приверзлося гаддя, либой, на нещастя, жаско вже […]