Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


“Цей хміль, що б’є незрозуміло звідки…”

Цей хміль, що б’є незрозуміло звідки,
ця брага, що легені розпира,
цей дух тепла, в якім прообраз квітки,
цей сміх тії, що створена з ребра,
мана очей, дрібне тремтіння плоті
під наляганням владної руки,
цей день у візантійській позолоті,
цей хтивий вигин талії ріки, –
не являть, ні, укритому снігами,
того, що дозріває в глибині,
в плавильні надр,
де шифр до криптограми
і ключ до брами сховані на дні.

Він слухає,
усе це розуміє,
він розрізняє з багатьох ознак
звук флейти Моцарта,
але не вміє
крило підняти в небо неборак.

Піймав жучка. Тримає на долоньці:
не страшно тут, де ще крупа юги?
Сам, як Ельбрус.
Не розтопити сонцю
його важкі нетанучі сніги.

“Цей хміль, що б’є незрозуміло звідки…” - БАЗИЛЕВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР