Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







КЛИМЕНТІЙ, СИН ЗИНОВІЯ

Находивсь Зиновій, кляне долю всує,
сон лихий приснився – про що він звістує?

Приверзлося гаддя, либой, на нещастя,
жаско вже потворне, хай би йому трясця.

Умлівати стали неслухняні ноги,
гдиби подолати прелюту знемогу.

Не пропасти б токмо, яко той приблуда,
поневаж диявол заправляє всюди.

Досаджає барзо, гейби мотуз ката,
радше вже померти, нєже слабувати…

А перепочине край битого шляху,
зітхає Климентій – лацно вам, вельможні.
А мені нелацно, а мені недуже,
днесь іще нічого, кепсько, коли в стужу…

Та як не зітхає, як не марикує,
але він все бачить, але всіх він чує.

Женців з косарями, до роботи звичних,
дуків-ненаситців ще й жон злоязичних.

А ще примічає лелечат на хаті,
щасливий Климентій – стільки благодаті!

Світе пребезмірний!
Світе многогрішний!
Який же ти серцю лєпий і втішний!

Як би не казилась нечисть окаянна,
сила небесна – ніким не здоланна.

…Обносилась ряса, йде, як потороча,
й жорнами слів натужно вороча:

“Дай же, боже, щастя і довгого віку
всякому бурлаці, доброму чоловіку!”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)


КЛИМЕНТІЙ, СИН ЗИНОВІЯ - БАЗИЛЕВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР