ПОВІНЬ
1
Летим – присісти ніде літачку,
Мов птахові крилом перепочити,
Внизу вода… Вся низина залита,
Мов комиші – вершки в березнячку.
Озера спінились і розійшлась ріка,
Під крилами пливе Поліське море.
Я знайденого вже припас рядка,
Та залила його ця повінь-горе.
Два рази в рік підмочить нас вода –
Прийде, як тать, непрохана до двору,
Наллється в льох, у сіни і комору…
Але зійде – любов йде по слідах:
“Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс,
Я люблю свою хату поліську,
Я люблю свій зажурений ліс”.
Я бачив, кригу як несла вода –
Трощились як, чухрались верболози…
А в травні гнала сила молода,
Все гоїлось і сохли соків сльози.
Віки німого спротиву, терпіння –
На противагу цій гульбі стихій.
Міцне, глибоко пущене коріння –
В краси земної і в сназі людській.
Хоч тінями збігали й “патріоти”,
Ті, що втікали із прарідних місць
В південніші, чорніші, чи до міст,
Лишився до грибів – єдиний міст –
Й рясної журавлини на болотах…
Про сині очі льону та озер
І на додачу про такі ж дівочі
Втне віршомаз, місцевий фантазер,
Що бачити не вміє і не хоче:
Земля, що ждала лемешів і рук,
У супісках прогіркла полинами,
Неначе плаче синіми льонами –
Така печаль перелісків і лук…
2
Розлилася Горинь, розійшлись береги,
Прибережні сади – у воді по коліна,
І вільхові корчі, як стемнілі стоги,
Загойдались приякорені корінням.
Перехлюпує чаєчка небо крилом –
Розсипає сріблінь по воді мерехтливу,
То зачерпує хвилю, як гнутим веслом…
Грає сива вода, грає чаєчка сива.
Сповенілою силою котить ріка,
І нема перепон, і нема їй впокори.
Оцю повінь для мрій, оцей простір думками
Потаємно для серця ріка наговорить.
1974 р.
(3 votes, average: 4,67 out of 5)