Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







РИБАЛКА

Вода шумує, розлилась,
І повні повіддю всі береги й затони:
З селом веснянка понялась, –
Хати, двори, сади, левади співу повні.

Під спів широкий дівоньок
Сидить над річкою рибалочка, пильнує,
Чи плавле стиха поплавок,
Чи в вирві крутиться, чи в нуртині нутрує.

Аж ось вода під поплавком
Заколихалась й у піні розділилась…
Не срібна рибонька з пером –
Вродлива дівична-русалочка з’явилась.

Співає стиха до його
І, мов сопілочка принадна, промовляє:
“Про що твій рід людський мого
Рибного наплоду, що в бога день, чигає?

Коли б ти знав, як рибонькам
Із нами в нуртині гуляти веселенько,
Віддавсь би й сам увесь ти нам
І гравсь би з рибками й дівчатами любенько.

Ти ж бачиш, як і сонце в нас,
І місяць з зорями шукають прохолоди,
І всі вони вертаються до вас,
Набравшись у воді між нас нової вроди.

Хіба ж тобі не дивне в нас
Розніжене в воді і викупане небо?
Та й власний образ твій не раз
І надив і манив тебе в нутри до себе!”

Вода шумує, розлилась,
І повні повіддю всі береги й затони.
Русалка піною взялась
І лащиться до ніг його, і стиха стогне.

І стиха стогне, й обняла
Рибалоньку якась невимовна турбота.
Вода вже й ноги поняла,
І любо се йому, мов із дівчат пустота

Горнулась до колін його,
Мов рученятами ніжними обіймала,
До лона надила свого…
Рибалка зник… вода блищала і мовчала.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


РИБАЛКА - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН