МАНДРІВНИК

Куди жене тебе воля, нестримний мужу?
В твоїм волоссі клубляться дикі вихри,
Негода карбує твоє обличчя, як скелі,
Твої очі палають, як ватри на полонинах.

Візьми мене із собою, як жасмин на кресаню,
Візьми мене, як синій місяць над свою щоглу.
Я – кущ бузини, що заслонить твою шинелю,
Я – глиняний кухоль для твоїх твердих уст.

Зостанься, зостанься, химерна дитино,
Я – не казковий лицар, не корсар;
Усі мої скарби – розбита рушниця, корабель, що тоне,
І ах! Ще окрушина сонця, що смеркає.