4. Може, мореля в вікні
Може, мореля в вікні,
в передчутті терпкої весни
шепнула тобі благовість,
заки архангел метеором злетів
до малого твого гнізда.
Каплице голуба,
чаше спраглого Бога!
Ти читала премудрість
у розгорненій книзі буття
і теплим дощем у мох
просякала у голос тиші,
аж він наповнив тебе
мов ранок світлицю.
В буденних речах ти бачила знак
даного тобі напрямку
і прийняла руками дитини
свою найстрімкішу долю.
Хвиля замерзла в стрибку,
у чвертьтоні завмерла цикада,
вітер затримав віддих,
сонце застигло в зеніті;
бо звідки взялося диво,
щоб майже дитина
тримала в вузьких долонях
долю всіх поколінь
і світляних систем?
Упало Слово круглим яблуком.
Плянети пішли в хоровід,
Струснулися зорі і вісь землі,
Задзвеніли оркестри морів,
повклякали лани.
І ось уже ти серед дів
Зірниця триясна,
і шпилі гір аж до землі
перед тобою в поклоні.
І від сьогодні всі твої жести –
святодійство,
і ангели молитовно обабіч,
мов перед кивотом.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)