ОДА ДО КАФЕ
О. Л. Вороневичу
I
о, тепле місце відпочивання тіла,
де можна розвісити мокрі полотна шкіри,
висушити на вітрі сухих але ласкавих хвиль
піт втоми, ноги поставити, чекаючи
аж біль стече на долівку тихим скимлінням ножа,
за склом, в синьому світлі неба, боротимуться ще деякі :
на гратах каналів лежатимуть мокрі, безголові трупи,
відходитимуть останки бунтівників
із без’язиким, німим прапором, але не розчаровані,
о, місце відпочивання сухих, як горіх, півкуль кучерявого мозку,
де можна, залишивши поле бою, оглядаючись,
перестати бути винним, дряпаним, ссаним всередині,
де можна майже заснути із ротом, повним смаку
молока жовтих грудей південних овочів,
де можна плакати приємними слізьми,
які течуть, як роса, із фіялкових очей,
де можна принести богові щастя
дві монети в жертву, заміняти за
дві хвилини лінивого спокою
о, святине немаючих святинь,
ти приймаєш в свої теплі долоні
сповідання залюблених і розчарованих,
слухаєш віршів поетів і крикливі розмови
філософів і мистців з чорними бородами,
ти пригортаєш їх до теплого, твердого живота,
прикриваючи великою долонею,
гладячи їхні спини і гладке волосся,
о, мати ридаючих сиріт,
ти віддаєшся бажаючим, як дешева повія,
продаєш біле, тепле тіло
молодим, що шукають наповнення,
і лишаєш їх спокійними і повільними, коли відійдуть
II
в льодових ротах висить чорна ніч,
що смакує, як ніч тропіку,
що нагадує язикові
дихання, як в сполуці двох там-тамів
синім язиком співає цнотлива музика,
картини вже не снуються в черепі танцюючими,
лиш наростають тоді неясні хотіння
і знову цнотливо плаче теплою кров’ю серце
о, плач, кволе, боязливе серце:
я є усміхнено-задоволений болем,
плач, серце, в святині спокою,
де крізь сині вікна видно життя
(1 votes, average: 5,00 out of 5)