Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЛЕТЮЧА ФРЕСКА

– Василю Іллічу, а дощі не змиють
оті ваші малюнки на бетоні?
– Не змиють. Графіт міцно в’їдається в пори…

Розмова з В. В. Касіяном

І сум, і сміх – усе не так
за лікарняним за парканом.
Ген срібним розчерком літак
гаряче небо заарканив.

Ген стогнуть нелині-дуби
(витають спогади над ними).
Ах серце, радуйся, люби
цей світ і цю липневу днину!

Хвилюйся, серце, і гнівись,
видзвонюй кровію старою…
Зринають нелині увись,
і грають соки під корою.

Ще є ота, єдина мить,
ще можна плакати, радіти.
Ще можна жить, ще можна жить,
коли в руках шматок графіту!

Звисає тиша світова
над синім закутком лікарні.
і дивна фреска ожива
на бетонованім паркані.

Вона зринає поміж віт
і небесами сліпить очі.
У пальцях кришиться графіт,
бетон розіскрений скрегоче.

Уже збираються дощі
десь над полями і садами,
і кожен штрих уже в душі
графітним пилом осідає.

І кожна лінія пече
холодні пальці до знемоги.
Та є ще мить… Життя тече.
Дуби спинаються на ноги.

Гримить літак.
Шумлять міста.
На сонці вибух…
Липень.
Літо.
Летюча фреска розцвіта
на тлі двадцятого століття.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)


ЛЕТЮЧА ФРЕСКА - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО