Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





ГРЕЧКОСІЙ

В соняшному промітті
Мокрі онучі
Обдирав із ніг.
Не шарахався сич у віті,
На схилі кручі
Танув останній сніг.

“Досить! Набридло!
Волочись, мов бидло!”

А з-за лісу, як немовля,
Волала земля:
“Розори, зволочи, засій,
Ратаю мій!”

Манила земля,
І надив плуг,
І звав здаля,
Як щирий друг…
Та не важив знати партизан,
Мокрі обдираючі онучі,
Що – дощенту розбити бран
Кличуть мручі,
Звуть поляглі,
Кров’ю стахлі.

Не хотів та знати партизан,
Мокрі онучі обдерши,
Що – воювати спершу,
Дощенут розбити бран,
А тоді,
Сповненому надій,
Запустілі ниви орати,
Золотим зерном засівати,
Ярую та й пшениченьку жати.
Ой, не хотів знати гречкосій!

Прийшли до нього лісовики,
Ярі запалом юнаки:
“Вернись. Не пізно”.
– Ну, звісно! –
І слухає, пильно слуха
Шамріння плуга…

Прийшли есеси несамовиті
(Позументи сріблисто шиті):
“Ун-тер-менш!
Веди по хліб,
Та не менш
Тонни тягни з колиб!
Не маєш? Н-на!”

Ахнула луна,
Ойкнув гречкосій,
Упав на пирій,
До лісу, де волі стяг,
Руки простяг…

Ой, не хотів знати партизан,
Мокрі онучі обдерши,
Що – воювати спершу,
Дощенту розбити бран,
А тоді,
Сповненому надій,
Запустілі ниви орати,
Золотим зерном засіяти,
Ярую та й пшениченьку жати.

1946

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 5,00 out of 5)

ГРЕЧКОСІЙ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)