“Жабиний хор не дасть собі спокою…”
Жабиний хор не дасть собі спокою,
Стави дзвенять, стави дзвенять – гудуть:
Не комишем вони, не осокою, –
Позаростали струнами, мабуть.
А місяць став і світить, як найнявся,-
Тече вогнем, спадає, як роса…
Він через те так важко й підіймався,
Що стільки срібла ніс у небеса.
Вгорі горить, палає світлоликий,
Внизу гудуть, видзвонюють стави –
І ніч пливе під п’яную музику,
Облита сріблом з ніг до голови.
Прага, 1927
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- “В небі місяць зіходить смутний” В небі місяць зіходить смутний, Поміж хмарами вид свій ховає, Його промінь червоний, сумний Поза хмарами світить-палає. Мов пожежа на […]...
- ПІДЗЕМНА РІЧЕНЬКА Моя душа підземна річенька пливе пливе в краї незнані а світ навколо тиха ніченька дзвенять пісні десь там весняні. У […]...
- “Горить собі червоний глід в ярах…” Горить собі червоний глід в ярах, По вибалках, по балках в павутинні. І сірим стовпчиком посвистує ховрах Попід сорочі гнізда […]...
- “Ні, забуття не дасть мені й сама природа…” Ні, забуття не дасть мені й сама природа… Нехай вона і дивна, й молода, Але її краса і врода Твою […]...
- А ХТО Я? Загадка Я такий же, як знак розділовий, і відомий шкільній дітворі. Та в словах української мови я пишусь не внизу, […]...
- ЗОРЯ В небі місяць зіходить смутний, Поміж хмарами вид свій ховає, Його промінь червоний, сумний Поза хмарами світить-палає. Мов пожежа на […]...
- СІЛЬСЬКИЙ СОНЕТ (З зимових спогадів про літо) Хвилюється широкий лан зелений, Волошки, ніби зіроньки, блищать, На тонких стеблах крапельки студені Минулого дощу […]...
- “Горить вогонь в степу посеред ночі…” Горить вогонь в степу посеред ночі, Сидять при ньому тиша й самота. Одноманітно, на високій ноті, Прогув літак, і слухають […]...
- “Чекаю дня, коли собі скажу…” Чекаю дня, коли собі скажу: оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона […]...
- НЕ ЖДУ СПОКОЮ! Не жду спокою! Бурі жду, Щоби заграла громом; Най олов’яним звоєм хмар Над моїм стане домом… Її святих огнів я […]...
- САД Дощем зеленим пролилися блакитні вечори степів – і понад вишнями хрущі на лад старий старе гудуть і сяйвом місячного срібла […]...
- “Важкі путі, позбавлені спокою…” Важкі путі, позбавлені спокою, Чужі краї, запалі в каламуть, Тебе навчать і мудрости людської І гарт наснаги серцеві дадуть. Тож […]...
- “Бувають хвилини спокою порожнього…” Бувають хвилини спокою порожнього, Без бурі, без болю, без волі… В безодні знесилля німого Дрімають придушені болі – А серце […]...
- Що хочеш ти? Спокою під крилом Що хочеш ти? Спокою під крилом оцього даху, що гримів, як бубни, коли кохання, рятівне і згубне, вривалось, ніби вітер, […]...
- “Зламаймо свого спокою канони” Зламаймо свого спокою канони, Спалім до свого спокою мости. Візьмім на плечі небо, що дано нам, Щоби його по світу […]...
- “Ніч… а човен – як срібний птах…” Ніч… а човен – як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) …Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій […]...
- ЗДИРАЮТЬ ЛАК На звалищі старому паровозному здирають лак іржаво-порохнявий. Погрюкують утробами порожніми і згадують минуле паротяги. Колись вони, гримучі, полаковані, неслись удаль […]...
- “В золотій смушевій шапці…” В золотій смушевій шапці Циган-вечір сходив з гір, Ніс він ніченьці-циганці З срібла кований набір. А вона його вже ждала […]...
- НАПУЧУВАННЯ БАЛКОНОВІ Лети, мій балконе, в найвищі околи, порвавши чіпкі виноградні тенета, відчаль від стіни, завертись, мов планета, і линь, як літак, […]...
- “Вільшина, верби, осока…” Вільшина, верби, осока. Кущі над берегами. І ледве котиться ріка Зеленими лугами. Синіють мирно небеса, Пливе хмарина біла… Спокійна, стримана […]...
- “Коли відлунює твій кожен крок…” Коли відлунює твій кожен крок І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін зірок В морозну ніч у небі […]...
- ЗОЛОТОДОЩ Який пахучий нині день! Я йшла сама повільним кроком: Ми стрінулися ненароком, Де жабуринням річка йде. Глянь! Під мостом, у […]...
- “Горить сосна – од низу до гори…” Горить сосна – од низу до гори. Горить сосна – червоно-чорна грива над лісом висить. Ой, і нещаслива ти, чорнобрива […]...
- САМ СОБІ Заспіваю, спогадаю Літа молодії, А в тих літах, божім раю, Надії святії. Заспіваю, спогадаю Вірную дружину, Обіллю німими слізьми Німу […]...
- НЕВИННА ДУША У неділю ми на цвинтар З сусідом ходили. Як у нас навчились гарно Оформлять могили! Там граніт з лабрадоритом, Постаменти […]...
- “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки […]...
- “Вітри і бурі весняні…” …і в огні її, окраденую, збудять… Т. Шевченко Вітри і бурі весняні Звалили камінь із могили, В кривавім морі і […]...
- “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево […]...
- САМОІРОНІЧНЕ (Всім і собі) Поетів – грибів опісля дощів, А віршів – наче дощу… Спинилася муза на кленовім плащі, Перечіпкує: дощ би той вщух. […]...
- КОЛЯДА Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть. Тешуть теслі з […]...
- “Лісунець собі на грудці…” Лісунець собі на грудці частить ногітки, у болоті лози куці заплели вінки. Лісунець хапа косиці місяця сріблясті, б’є мохнатенькі копитці […]...
- “Ми матері собі не вибираєм…” Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь […]...
- ДРУЗЯМ-ПОЕТАМ І СОБІ Помовчім, як нічого сказати, Не жонглюймо словом без мети. Не вбираймо у модерні шати Метушні дрібної, суєти. Слово має діло […]...
- “Перше листя пливе по серпневій воді…” Перше листя пливе по серпневій воді, Непомітно відходить за обрії літо. Ми з тобою, кохана, іще молоді, І не треба […]...
- “Набік життя, журбо дрібна!…” Набік життя, журбо дрібна! Набік, марні тривоги! Крізь темний бір до ясних зір Прорубую дороги. Гримить топір, валиться бір, Тріщать […]...
- “Гей, вдарте в струни, кобзарі…” Гей, вдарте в струни, кобзарі, Натхніть серця піснями! Вкраїнські прапори вгорі – Мов сонце над степами… Гей, рясно всипте цвітом […]...
- “Ой, була собі Оксана…” Ой, була собі Оксана, та як був собі Іван… Та схопилась шура-бура, ще й любовний той роман. Ах! ах! Темні […]...
- “О, як багато я в собі згубив…” О, як багато я в собі згубив І як багато загубив у інших, Коли писав такі холодні вірші Про те, […]...
- “Звичайна собі мить…” Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином. На росах і дощах настояний бузок. Оця реальна мить вже завтра буде спомином, […]...
- “Шукайте цензора в собі…” Шукайте цензора в собі. Він там живе, дрімучий, без гоління. Він там сидить, як чортик у трубі, і тихо вилучає […]...