Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЗАПОВІТ МАЗЕПИ

У дні знемоги, в дні неслави,
Не на привіллі рідних трав, –
У хаті вбогої Молдави
Борець козацької держави,
Старий Мазепа, умирав.
Стояли мовчки надовкола
Повиті жалем козаки,
На рубцюваті смаглі чола
Струмились відблиски свічки.
Та ось важкі тружденні руки
Звелись поривно, мов колись,
І для останньох науки
Слова прощально полились:
“Під пануванням лихоліти
Я боронив козацьких прав
І всенародної просвіти
По школах щиро пильнував,
Щоб край – окрадений Москвою –
До волі, світлої мети,
Під золотою булавою,
Як за Богдана, повести.
Нехай же кріпне звага в серці,
Хай наша буйна голова
У мирний час і в ярім герці
Не забуває ці слова:

На слугування Україні
Своє життя, свої думки,
Душі буяння, гнів палкий, –
Усе віддати ми повинні…”

І гетьман змовк. Важкі повіки
На очі тихо опустив
І, заспокоєний, навіки
Сумирно-вільним сном спочив.
І хоч навкіл мовчали браття,
Та дві свічі у головах
Палали владно, як багаття,
Немов незгашене завзяття
В полтавській битві на степах.

1941

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,33 out of 5)


ЗАПОВІТ МАЗЕПИ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)