ЗАЛИВАХА (Монолог)
Який він дивний, український світ!
Ця повінь сонця на полях і горах,
Ставні смереки чарівних Карпат,
Стрункі тополі радісного Півдня.
Який він дивний, український світ!
А я сидів у хмарнім Петербурзі,
Перейменованім на Ленінград,
Що звівся млисто на кістках козацьких
І на гробу Полуботка Павла.
Чого ж я жив у хмарнім Петербурзі?
Недбала доля кидала мене
Поза Байкала, Амур, тайгу Тюмені.
Без батька й матері, не відав я,
Що я справіку січового роду.
Недбала доле, згинь і пропади!
Тепер до тебе, спадщино, вертаюсь,
Прарідний краю, предківська снаго,
Дідівська земле, український світе!
До вас приходжу, наче блудний син;
Мов на причастя, рвійно повертаюсь.
Прийміть мене в обійми вогняні!
Нехай із цього прадідного лона
Візьму наснаги на трудне життя.
Братове й сестри, дорогі краяни,
Прийміть мене в обійми вогняні.
Моя палітра і правдиві фарби,
Такі тоненькі, вірні щіточки
Нехай послужать краєві прапредків.
Братове й сестри, без вагань прийміть
Мою палітру і правдиві фарби!
1981
(1 votes, average: 5,00 out of 5)