Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ДЕВ’ЯТА СИМФОНІЯ (Монолог)

Вогню! – Надлюдської любові!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми сонячні!
Як теплий птах
І птах вогненний, облітаю серцем
По всіх світах, – над людом простягаю
Безмежні крила. – Хай приходять всі
Під їх покрови. – Як не знайдуть раю,
То знайдуть пекло молодих обіймів,
Вселюдських, сильних, що під ними злоба
Згорить на попіл, – і звіряче серце,
Що зубом клацає та смокче кров
Свойого брата, – упаде й не встане;
Не встане, ні, й ніколи не воскресне,
Як не воскрес той, хто упаде
У кратер вогневий, бездонний кратер
Вулкана грізного – мов людське серце!..
Вогню, вогню! – Надлюдського буяння!
Любові нової, без слів, побитих
Устами євнухів, устами серць,
В перчатках вкладених, – щоб не побачив хто,
Який там льох вонючий і отруйний.
Із хробаками й червами – шляхетним брудом,
Що берегли нащадки рахітичні
Дегенератів з “голубою кров’ю”, –
З гербами пишними, “красою дому”,
Та гниллю ран під золотим плащем!..
Вогню, вогню! – Надлюдської любові! –

Живої – сильним, мертвої – зогнилим.
Любові буйної, гарячої (вогню!), –
Усіх речей любові чарівної,
Щоб враз любити землю, звіра, люд,
І жити сонцем, тільки сонцем жити,
Та власним потом здобувати щастя;
Своїм синам, онукам і нащадкам
Далеких днів!..
Вогню, вогню, – любові!
Хай кров кипить у грудях молодих!

Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми сонячні! – В тебе любов мою,
Мов на вогонь кладу! Засяй гарячим світом,
І очі хворі бідному зціли,
І осліпи того, хто тьму сподобав, –
Сховався в льох!..
Любові і вогню!!!

ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ, 1927, ч. 2, с. 60; передрук із збірки ЗА ВСІХ СКАЖУ. Київ, 1927.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,33 out of 5)


ДЕВ’ЯТА СИМФОНІЯ (Монолог) - ВЛИЗЬКО ОЛЕКСА