Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





“Закують ковалі й зозулі…”

Закують ковалі й зозулі
На далекій розмай-землі.
І словам, що були знебулі,
Нагло стануть світи малі.

Занутрує безкрай хвилястий,
Мов чебрець на хмільній межі,
Де глибокі поклони класти
Будуть ниви моїй душі.

Чи спинюсь я? Скажу “спасибі”?
Їй, що мандрів обмарить біг,
Заповітній, рахманній скибі,
Жданій цілі моїх доріг.

Як я прагну слізьми росити
Першу грудку тих нив-розп’ять,
Що – як поклик мети неситий –
Душу й серце здаля п’янять!

1951

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 5,00 out of 5)

“Закують ковалі й зозулі…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)