ВЕЧІРНІЙ РОЗДУМ
Останній промінь посковзнувсь по водах
І згас. Пірнуло в Тихий океан
Велике сонце – наче Магеланів
Червонохресний, давній корабель.
І я зоставсь на камені самотній,
В думки заглиблений, немов пророк.
Всесильне сонце, Господа посланче!
Ти сушиш ріки, спалюєш поля,
Ти вижолоблюєш пустелі й гори,
Ти красиш землю, квітники й сади.
Трисвітле сонце! Стінувши Камчатку,
Минувши маршем тьмяний Сахалін,
Збагривши плин холодного Амуру
І перетявши темрявий Байкал,
Скеруй свою розгнівану полугу
На ввесь Сибір, на хмуру Колиму!
І вічним жаром, полум’ям незгасним
Приверхоянські розтопи сніги,
Зогрій обгризені вовками кості,
Дороговкази чорної доби…
Ласкаве сонце! Глянь за частоколи,
Де людська, чесна закипає кров,
Що – як троянди – загусніли груддям
На поржавілих процвіта дротах…
Могутнє сонце! Стогони й прокльони
Почуй, послухай з посинілих уст,
Прокльони Войнаровського Андрія,
Прокльони Кальнишевського Петра,
Прокльони Граба, Плужникова, Драй-Хмари,
Вулканний гнів мільйонів голосів…
Всесильне сонце, владарю відвічний!
Сповняй наказ Господаря свого
І без вагання сяєвом вогненним
Пошли прокляття сталінській Москві,
Прокляття пекла, всесвіту прокляття
Царям, наркомам і вождям!
Мюнтерей, 1959
(1 votes, average: 5,00 out of 5)