СЛАВА МАЗЕПІ. Кантата
І
Через століття, через віки
Чуємо голос дзвінкий:
“Шаблею волю свою бороніть!
Крайте знемовлення сіть!”
Слава тобі, велемудрий гетьмане,
Шана й доземний уклін!
Батьківське слово твоє полум’яне
Кличе до бою – як дзвін.
Через століття, через віки
Чуємо голос палкий:
“Право в боях бороніте своє!
Мужньо метайте коп’є!”
Слава тобі, велемудрий гетьмане,
Шана й доземний уклін!
Батьківське слово твоє полум’яне
Кличе до бою – як дзвін.
Через століття, через віки
Чуємо голос гінкий:
“Віру і згоду плекайте в серцях!
Збройно ведіте свій змаг!”
Слава тобі, велемудрий гетьмане,
Шана й доземний уклін!
Батьківське слово твоє полум’яне
Кличе до бою – як дзвін.
ІІ
Поникла в жалощах Полтава,
Сльозами сповнився Дніпро:
Карла й Мазепи збройні лави
Подужав лютий кат Петро.
Спадають круки з високости.
Чайки ридають із долин.
Там, де лягли козацькі кості,
Шумить зажурений полин.
О де ви, лицарі звитяги?
Де ваша слава світова?
Невже пробиті ваші стяги
Пов’є осмутою трава?
Невже на зганьблені клейноди
Навіки ляже чорний пил?
За вас, поборники свободи,
Волає довгий ряд могил.
Ви мужньо билися, хоробрі,
Стояли в битві – як стіна…
Несе Дніпро жалі за обрій –
І мовкне в тузі далина.
Ридай, жалобна Україно,
По тих, що впали у боях!
Твоїх дітей клює невпинно
Москви двоглавий хижий птах.
Твої сини, твоя могута,
Важкі волочать ланцюги.
Наш рід Москва хотіла б люта
Ввесь вигубити до ноги.
Та наша віра не вмирає,
Та наше серце ожива,
Бо ще на простори безкраї,
Як сонце, блисне булава.
І по тугім розгоні степу,
У вирі гнівному подій,
Ім’я незламного Мазепи
Нас поведе в майбутній бій!
ІІІ
Хвала многоуста борцеві,
Мазепі столунна хвала!
Його непокора крицева
Наснаги в серця налила.
Вперед! Пробивайся щосили
На рідні козацькі степи,
Розриті Москвою могили
Московською кров’ю кропи!
Хай дзвони святої Софії
І Юрія горнього клич
Окрилюють наші надії
І шлях позначають на Січ.
Вперед! Пробивайся щосили
На рідні козацькі степи,
Розриті Москвою могили
Московською кров’ю кропи!
Нас дух перемоги обвіяв;
Охрещені в битвах мечем,
Піднявши Тризуба, у Київ
Ми гордо його донесем.
Вперед! Пробивайся щосили
На рідні козацькі степи,
Розриті Москвою могили
Московською кров’ю кропи!
Батурин, 1943; Монтерей, 1959.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)