Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Розмоклий степ хапав мене за ноги…”

Розмоклий степ хапав мене за ноги
І ридма плакав, і волав: “Не йди!
Не покидай херсонський край розлогий,
Спинися, хлопче! Вкороти ходи!

Вже сто віків твої вусаті предки
Мене орали, сіяли… А ти?
Чого втікаєш, вирвавши підметки
З дідів пралона?” Ситости пласти

Ліпив загарбливо масний чорнозем,
Що аж тріщало вбоге обув’я.
Але, навкір благанню й грізним грозам,
Мене вела сяйна мета моя.

Вона палала – як святкове сонце
Із-за могил, де скитські орачі,
Пустивши коні в зельне оболонце,
Колись раділи в мазанці вночі.

А я все йшов і йшов за видноколо –
І гнівно гнались не одна верста.
Назуспіт світові, що зводив чоло,
Мене вела, не гаснучи, мета.

На Криворіжжі, 1943

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Розмоклий степ хапав мене за ноги…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)