ПЕРЕЙНЯТА СЛАВА (За літописом)
Що несуть комонні гридні
В княжий двір тривожні вісті:
“Найясніший, славний князю,
Печеніги йдуть Посуллям”.
Князь нахмурив темні брови,
Пірнача зметнув угору –
Короговки гнівно мають,
Коні грають копитами;
У правиці – кріпкі списи,
Із шульги щити черлені
Багряніють близько броду,
Там, де нині Переяслав…
І хрипить поганий ватаг,
Неподобний печеніжин:
“Виставляй-но буя-мужа
Поборотися із нашим.
Як твій муж моїм ударить –
Не воюємо три літа;
Як мій муж твоїм ударить –
Повоюємо три літа”.
І рече своїй дружині,
Що вилискує в місюрах,
Промовляє гучно словом
Премогутній Володимир:
“Ніту ль мужа в нас такого,
Іже ял би з печенігом?”
І виходить воїн сильний
І рече: “О, славний, князю!
Із чотирми єсьмо вийшов,
А найменший син – удома.
Він хоробрий із дитинства,
Він боров найбільших воїв,
У биків на буйних ловах
Виривав рукою м’ясо”.
Повелів тому явитись,
Прояснівши, Володимир.
І приходить син найменший,
Невисокий, кріпкий тілом.
Став сміятися із нього
Печеніжин гордівливий.
І зійшлися: невисокий,
Володимирів посланець,
І сягнистий печеніжин,
Превеликий, зіло страшен.
Як схопив найменший русич
Печеніжика під боки –
Задушив його руками
Ще й ударив ним об землю.
Гей, тікали ж лиходії
У ярів похмурі нетрі!
Славні русичі за ними
Гнали й списами кололи!
І заклав князь Володимир
Біля того броду город,
Переяславом назвавши –
Значить, слава перейнята.
1940-1943
(2 votes, average: 4,00 out of 5)