Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



Смерть Олега

Після славного походу
На далекий Царгород
Князь в палатах бенкетує
І частує воєвод.

На столах у вазах грецьких
Дивні овочі цвітуть,
Золоті, пахучі вина
Струмнем сонячним течуть.

Навкруги шумлять розмови
Про походи, про бої
Та про лицарів, що склали
Буйні голови свої,

Як колись човни у морі
Наплили на ланцюги,
Як стояли перед ними
І трусились вороги.

“О, ще нас не кинув Волос,
Ще нас змилує Перун”.
Коли зирк – в палати входить
Сивий згорблений віщун.

“Князю, знову перемогу
Пророкую я тобі.
Знову ти з хоробрим військом
Переможеш в боротьбі. –

“Слава князеві й вояцтву!
Хай навік щастить війна!” –
Воєводи закричали
І частують віщуна.

Князь встає і йде до діда.
“А чи знає мій віщун,
У якім бою стрілою
В мене кине бог Перун?”

“Не на крилах стріл Перуна
Принесеться смерть твоя,
Ти загинеш, славний князю,
Від коханого коня”.

І замовкли враз розмови,
Опустилися чарки,
І з палат, схилившись, вийшли
Воєводи й вояки.

І сказав Олег уранці:
“Не сідлайте більш коня!
Хай стоїть і їсть у стайні
До мого страшного дня”.

Знов то тихо, то тривожно
Потекли за днями дні.
П’ятий рік уже минає
То в походах, то в війні.

Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.

Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня…
“Приведіть його, – сказав він, –
Хоч на його гляну я”.

Вже давно дощі змивають
І обсушують вітри
Його кості в чистім полі
Біля Лисої гори”.

Князь помовчав і всміхнувся:
“Брешуть, дурять віщуни!
Бач: кістки… Коня! Поїду:
Подивлюсь хоч, де вони!”

І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп…
Нагло виповзла змія.

Обвилась, вп’ялася в ногу!..
Скрикнув князь, і на коні
Він летить в свої палати,
Щоб погаснути в огні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

На високу Щекавицю
Князь зібрався у поход…
Йде, схилившись, за труною
Його військо і народ.


Смерть Олега - ОЛЕСЬ ОЛЕКСАНДР

Смерть Олега - ОЛЕСЬ ОЛЕКСАНДР