КЕНГІРСЬКЕ ПОВСТАННЯ
Не з тундри займисто шугає вогонь,
Не прапор кривавий лопоче в Кенгіру, –
Волає з розпуки на всю оболонь:
“За право й свободу! За гідність і віру!”
Попереду рине Стученко Гліб:
“Нам куля і смерть або воля і хліб!”
Тривожно стоїть таборова сторожа,
І лячно дрижить головний наглядач.
Сім тисяч очей – мов облога ворожа,
І в’язні з бараків – до вишки навскач!
Попереду постать Гліба Стученка:
Сокира в руках, а в кишені – Шевченко.
Німує гробово рудий Казахстан
І дюнами криє кущі саксаула.
В піску по кермо піднімальний кран –
Пустеля навколо немовби заснула.
Нема ні душі біля шахт і ровів –
Повстання триває вже сорок днів.
І в’язні голодні, покусані псами,
Ідуть і долають безправ’я своє;
Гудуть, наче рвійні вітри над пісками, –
І скарга до неба, мов шквал, устає.
Попереду постать Гліба Стученка:
Сокира – в руках, а в кишені – Шевченко.
“Доволі насилля!” – лунає зівсюд;
Як гуркоти грому, з бараків Кенгіру
Валами рокоче розгойданий гуд,
Сягає Байкалу, Уралу й Сибіру.
“Нас морять до смерти, – волає Гліб, –
А псам віддають наш тюремний хліб”.
Тривожно стоїть таборова сторожа,
І лячно дрижить головний наглядач.
Повстанка Супрун, закривавлена рожа,
На штурми повстанок веде – як сурмач.
Попереду постать Гліба Струченка:
Сокира – в руках, а в кишені – Шевченко.
Дзвенять телефони в далеку Москву –
І танки з боків, як батийська навала,
Заюшують кров’ю пісок і жорству,
І чавлять свободу, що знагла повстала.
“Вставай, хто охляв, та ще не осліп!
Розкуйся! Окрилься!” – гукає Гліб.
Ревуть літаки. І націлено бомби
На в’язнів, на площу, на табірне тло…
Хоробрий повстанче! Ти згинув рабом би,
Якби не повстання, що волю внесло…
Попереду постать Гліба Струченка:
Сокира – в руках, а в кишені – Шевченко.
Ревуть літаки… І конає Кенгір.
На в’язнів скрегочуть надиблені танки.
І виють мотори – як вихудлий звір;
Колеса – на тіло повстанця й повстанки.
Повстав, хто охляв, та ще не осліп,
На кулю і смерть – за волю і хліб!
Ревуть літаки… Наче блискави спалах,
Замовкли розмаяні сорок днів…
Братове і сестри, згадаймо повсталих,
Синам передаймо – священний наш гнів!
Сім тисяч – під кулі! Не стало і Гліба.
А порив живе
І до бою зове
За право й свободу і святощі хліба.
1981
(2 votes, average: 2,50 out of 5)