Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ТЕСЛЮВАННЯ

Буває так, що в густолисті
Сидить і соловей, і крук.
І дерево, немов пречиста,
Таїть зачатий духом звук.
Як видобуть? Три шкури здерти,
Розсмугувати для труни,
За сим мовчанням за упертим
Сховалась пика сатани.
Зневажливо кора сміється,
І чорно пирскають сучки, –
Облоскотать його береться.
Ні краплі звуку, ні страждання,
З стрімких стримінь і – на позем:
Сокира й струг для лоскотання;
Рука, спарована з ножем,
Перебирає волоконця,
Круги розкручує – нема,
Бо в кроні дерево трима
Своє птахоподібне серце.
То ж так пророчисто і чисто
Воно лунить і, мов жеврінь,
Зсередини світлує тінь,
Що поїть хмільно бандуриста.
Такі несхибні постулати,
Що за набутком – вічно втрати,
Що за причиною – ланцюг…
Остружок звивсь – зганяє струг
З планиці лишок сучкуватий.
А для цимбал, що й для труни,
Одна сокира й деревина.
Згинає тесля круто спину,
Коли вганяє колуни.
І звук спонтанної струни
Йому лоскочеться у вусі.
В зеленолистій завірюсі –
Сучки, як роги сатани.
І голосним єхидним сміхом
Сокира допікає всім,
Бо ж лезо, скупане в росі,
В руїнощах шукає втіху.
Так, продиктований рукою,
На дерева ляга указ,
Що буде з них іконостас
Для цілувань і чолобою.
О щедрість нищівна для всіх!..
Роздвоїв тесля окоренки,
Розлущив звук, немов горіх.
Сокира язиком тоненьким
Зловила першу краплю соку
І, поринаючи в глибокість
Терпіння тихого, сміялась,
Бо розтеслялася зів’ялість
І ширивсь дифузійно згин,
Та бивсь настирливо один,
Однісінький – і вже останній –
Клич фортепіанний:
Н е в и д о в б а т ь!..

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)


ТЕСЛЮВАННЯ - МОВЧАН ПАВЛО