ТАРАС
Будь проклят світ,
що дав його труні,
будь проклят день,
коли його не стало…
Не граймо, браття, на сумній струні,
над мужністю ридати не пристало.
Йому один раз жити, як усім…
Та час по сто літ не шкодує дурням,
а в генія – з якихось сорок сім
забрав третину, перепродав тюрмам.
Смерть ліпшою не стане від прикрас,
якщо вона і генієва навіть.
А люди кажуть: вічний наш Тарас!
Я теж кажу,
і серце не лукавить.
І серце вірить,
що Тарас живе,
ішло із смертю щось від неї дужче,
ішло, мабуть, народження нове,
коли відпало все чуже, минуще.
Коли хльоскі міщанські язики
не посмакують долею поета –
що їв,
що пив,
і скільки пив,
і з ким,
чи не бував крім музи хтось іще там;
коли над ним не скиглить самота,
коли недуга не підкосить ноги,
коли поет народним гнівом став,
і вже народ немислимий без нього.
коли не може цар ані закон
над ним вчинити доблесну розправу;
коли не може п’яний солдафон
крізь стрій прогнати українську славу…
1963
(2 votes, average: 3,50 out of 5)