Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Небо, страждаючи, зорі народить…”

Небо, страждаючи, зорі народить,
Муками струсів наповниться Вічність.
Мудре страждання облагородить
Наших незрілих думок пересічність.

Райдуга, мов терези всесвітні,
На тарілках неземної роботи
Білі сади розгойдавши у квітні,
Виважить наші гріхи і скорботи.

Краплі світанків заграють у листі,
В хмарах відчиняться брами сині.
Будемо світлі, будемо чисті –
Ніби народжені тільки нині.

Там, поза хмарами, кров’ю заграви
Небо пливе – мов задумлива мати.
Кров невмируща вливається в трави,
Щоб відродитись і знову страждати.

Мудре страждання…
Нічого, крім тебе,
Не освячу степовою росою.
Світлу красу добуваючи з себе,
Ти невситимість гамуєш красою.

Може, колись розпізнає наука
Правду на дні філософської чаші:
Всесвіт – це мука…
Одвічна мука,-
Та, що народжує радощі наші.

1966.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Небо, страждаючи, зорі народить…” - РУДЕНКО МИКОЛА
 »