ЛІСИ, ЯКИХ НЕМАЄ
Зимові витівки на склі –
Для мене був єдиний ліс,
Бо там. на батьківській землі,
Лиш терен по яругах ріс.
Те, що снувалось на вікні
Серед зимової краси,
Вертали надра кам’яні –
Далеких ер земні ліси.
Вдивляйся в кам’яний шматок:
На ньому око розпізна
І давню гілку, і листок –
Немовби це прийшло з вікна.
Доволі часто мандрував
Я в ті незаймані ліси
І слухав між високих трав
Незнаних звірів голоси.
Співав для мене райський птах,
Наївне серце веселив.
А папороть, як рідний дах,
Ховала від тропічних злив…
Раптовий лящ вертав назад
Десятник уривав мій сон.
Я мусив напинать канат:
Стеж за баддею, коногон.
Наосліп хльоснувши коня,
Що шахтний барабан крутив,
Рушав я знову навмання
У світ моїх дитячих див.
То був такий щедротний світ,
Якого вже ніде нема.
Бліденькі образи тих літ
На вікна кидає зима.
А я стою біля вікна,
На душу падає те все…
Чи розум наш колись пізна,
Що простір у собі несе?
Для кого космос береже
Десь на прозорому крилі
Ліси, які давно уже
Перевелися на землі?
І на який живий екран
Те малювання упаде?..
Неначе біль окопних ран –
Ліси, яких нема ніде.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)