Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Яких тільки в лісі нема кольорів…”

Яких тільки в лісі нема кольорів:
Розкрила палітру художниця осінь…
Дуби ще зелені,
А клен вже горів,
Зухвало підпалював полум’я просинь,
Янтар, і агат, і сапфір, і рубін,
Грибів смолоскипи розсипала сонь ця…
Між сосен – намисто рясне горобин,
Мов кетяги стиглі гарячого сонця.
А в небі така тишина та блакить,
І далеч така над полями прозора,
Що видно, як бабине літо летить.
А справді ж пак літо було ще учора!
Учора? І молодість вчора була.
О бабине літо! Летить павутиння,
Сідає на скроні мої спроквола –
Зиму вже несе мені далеч ця синя!
Ну що ж, я готовий зустрітий й зиму.
Весна – легковажна і скороминуча…
Всьому є свій час.
І кінець є всьому.
І літо мінливе: то спека, то туча…
Втомився від літа я: грози, громи…
А осінь – це мрії,
Але не згасання!
Прозорість! Глибінь! В ній мудріші вже ми.
Не тільки побачення –
Є і прощання!
В прощанні не менша глибінь почуття!
Що ж, зимо, приходь, сядем з мудрістю поруч…
Все звідати треба, щоб знати життя:
Всі запахи, барви,
Всю радість і горе!

Малеївка, 1958

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


“Яких тільки в лісі нема кольорів…” - НЕХОДА ІВАН ІВАНОВИЧ