СТАРА ПІСНЯ НА НОВИЙ МОТИВ
Я тебе любив, я так любив,
Горе моє, зоре, ладо-знадо,
Що слова од щастя розгубив
І ніхто довіку їх не знайде.
Я до твого двору, сам не свій,
Лебедем приходив, як на свято,
Тільки ж ти, немов на рану сіль,
Кидала лукаво: “Здрастуй, свате!”
А якось мій батько уночі
Підстеріг мене та й каже:
“Хлопче,
Ти до неї стежки не топчи,
Там давно сусіда стежку топче.
Знаю, що болить, як на ножі!
Тільки вже нехай воно… як вийшло.
Вдар о землю лихом, не тужи –
Та й шукай собі до пари іншу”.
Я покинув з туги все як є.
Біг понад сльозою на край світа!
Тільки ж ти на горе на моє,
Де б я не ступив, зорею квітла.
Чи мені хто зіллям поробив,
Чи заворожила зла ворожка, –
Я й тому й дружину полюбив,
Що вона на тебе трохи схожа!
Думав, що зійшло за плином літ…
Але, як побачив тихі ружі,
Солов’єм затьохкав білий світ,
А мені на серці – чорно й тужно.
Вже твоя коса як у диму,
Лиш мені ти світиш юним станом.
Стала ти дружиною йому,
А мені навік зорею стала!
(3 votes, average: 5,00 out of 5)