САД
Давно те було, літ, вважай, з п’ятдесят,
Як ми посадили чудесний цей сад:
Сад дружби своєї, сад щастя свого.
Народи-брати посадили його!
По долі – брати,
І по мрії – брати…
На щастя, на долю, сад дружби, рости!
Піднісся, розрісся чудесний наш сад,
Який ми назвали Країною Рад;
Цвіте, де не гляну, куди не піду,
На радість братам,
Ворогам на біду!
І яблуні в нашім саду, й виноград,
Рожева черешня, й червоний гранат,
І груші, і сливи, й смарагди маслин,
І персики ніжні –
Всім простір один!
Однакове сонце у всіх! А проте
По-своєму квіточка кожна цвіте!
І барви відмінні, і запах, і плід,
І кожна в душі залишає свій слід!
Збираються друзі у нашім саду,
Вітають, впивають красу молоду,
І кожний, хто з друзів приходив, – радів
За сад, що зростили п’ятнадцять братів.
У недруга тільки – журба, п’ять досад,
Ненавидить недруг чудесний наш сад:
Морозом побив би, пустив сарану…
Не вбити наш сад, як не вбити весну!
Мороз а чи вихор коли б налетів, –
Пильнують сад дружби п’ятнадцять братів!
Милуються гості на наші плоди…
Такі і у них колись будуть сади!
Посадять і в себе зерня золоте,
І виросте сад,
І, як наш, зацвіте!
Я вірю в той день: вся планета підряд
Розквітне садами,
Як братній наш сад!
Київ, 1957
(2 votes, average: 5,00 out of 5)