“Воно прийшло і грюкнуло в повіки…”

Related posts:

1. 1. “Отож воно й почалося з того…” Ото ж воно й почалося з того, що одружився дурний Петро. Тільки до хати привів небогу – зразу ж топитись […]...
2. ВЕСНЯНЕ Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, – чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні? І куди […]...
3. “А що воно, щастя? – не раз я питався…” А що воно, щастя? – не раз я питався. Питався, питався… Дарма, – не дізнався. То казали – у парнім […]...
4. “Якби не музика, воно б іще нічого…” Якби не музика, воно б іще нічого, А так ось музика – і жаль за чимось, жаль. Сміється, тужить і […]...
5. “Дзвенять хрущі, цвітуть черешні…” Дзвенять хрущі, цвітуть черешні. Дівчата водять журавля. А вечір ловить на гнуздечку Золотогнивого коня. Стою у присмерку діброви, І думи […]...
6. “Ой щось воно рано, кохана, ой рано…” Ой щось воно рано, кохана, ой рано На схили печерські упали сніги. Безвітря, і спокій, і тиші омана, Лиш чути […]...
7. *** Ми пройшли. Ми були. Наші древні кургани доокіл. Наші коні пасуться… Двигтить попід ними земля. Я згорів як вогонь. По […]...
8. “І звідкіль воно хмара волохатая…” І звідкіль воно хмара волохатая Та моє серце тужно облягає?.. – Ох, було б тобі, перше чим кохатися, Та напиться […]...
9. “Воно приходить (давні рани…” Воно приходить (давні рани Не заліковують часом) На жест Хмельницького Богдана – Пекучим голосом Тараса. 1967 р....
10. “Воно дощем спадає золотим…” Воно дощем золотим спадає золотим Тобі на серце – і життя щоденне Здається святом, палацом – твій дім, І кожне […]...
11. “Воно зросло з шукання і розпуки…” Воно зросло з шукання і розпуки, Безжурно-мужнє, повне буйних сил, Закохане в свої тугії луки І в бронзу власних мускулястих […]...
12. “Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося…” Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося раннє вітру зітхання, тужливе, осіннє, і мені заплело у волосся своє тихе квиління. […]...
13. 6. Постраховисько Антосем Григорчуком у нас ще й понині лякають маленьких дітей і напевно не тільки через те що в нього тонкий […]...
14. САМОІРОНІЧНЕ (Всім і собі) Поетів – грибів опісля дощів, А віршів – наче дощу… Спинилася муза на кленовім плащі, Перечіпкує: дощ би той вщух. […]...
15. “Любити більше матір, ніж себе…” Любити більше матір, ніж себе, Любити більше землю, ніж державу, Та більше стелі – небо голубе, Та більше слави – […]...
16. “Літа вже не мчать…” Літа вже не мчать, як лошата прудкі в табуні, Повільно бредуть, як верблюди в піску марокканськім… Все легше когось підловити […]...
17. ДЕНЬ В трудах звиває невгамовний день Своє гніздо ретельно, мов лелека. Чи радість сонцем, чи печаль, як спека, А він трубить […]...
18. “Згорають очі слів, згорають слів повіки…” Згорають очі слів, згорають слів повіки. Та є слова, що рвуть байдужий рот. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ […]...
19. АТЛАНТИ ВІКІВ Підняли ми червоне крило, обнялися міцніше. Більшовицьке пагіння росло – і ставало нас більше. Ми летіли під хмари папах, але […]...
20. ПРЯНИК – У вас зуби є, дідусю? – онучок питає. Дід журливо посміхнувся: – Давно вже немає. – Це почувши, хлопченятко […]...
21. (РЕБРО) Я віддав би своє ребро в анатомічну майстерню. Там велетенські серця різників і коханців, обвислі й надуті легені курців, трубачів […]...
22. ПРИТЧА ПРО СОНЦЕ Лежало сонце в тихім броді – Вся армія була в поході. Важкими чобітьми солдати Хотіли сонце розтоптати. Вони ступали темні […]...
23. ОРАЧ Мій дідусь прожив на світі довго справді без відриву од села. В межах круговиду польового вся його дорога пролягла. Щось […]...
24. “Ластівки уже повідлітали…” Ластівки уже повідлітали. Довші ночі і коротші дні. Там, де ще недавно жнивували, Рання осінь бродить по стерні. Перше пасмо […]...
25. “Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз…” Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз, повільна і в’язка, немов рослинний слиз, коли твоя рука багром тримає спис. І дивишся […]...
26. “Два вже літа скоро пройде…” Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з […]...
27. Світ у темряві ті що світ сотворили побачили як розвиднілось що небо своє помістили в чиїйсь кишені у темряві ті що […]...
28. ГІМН СОНЦЮ Мов куля вогняна, Як зірка з туману, Вже сонце осяяло схід. Пожежею встало, Усюди поклало Яскравої барви свій слід. Ще […]...
29. “Осінній день у золотій печалі…” Осінній день у золотій печалі, І жовтий лист зворушує до сліз, Довкола ліс і жовтий шум беріз, І лісниківна грає […]...
30. “Послав я в небо свою молитву…” Послав я в небо свою молитву: О боже, боже, спини ти кров. Спини ти зваду, подай пораду, Поглянь на діти, […]...
31. “Падає листя в жовту траву…” Леонідові Закордонцю Падає листя в жовту траву, Днина ясна і погожа на диво. Скільки я років іще проживу – Це […]...
32. БАЛАДА ПРО ЛАРИВОНОВУ МОГИЛУ Як піднімається ранок і сонце услід, – Він виходить у степ на могилу, Повертає обличчя на схід, Випростовує постать похилу: […]...
33. “До хвилі хвиля, наче скибка чорна…” До хвилі хвиля, наче скибка чорна ріллі… Так ніч переорала річку, загнавши скраю неба склянку-місяць, немов леміш в глибоку борозну… […]...
34. ЗНАК ЛЕВА Умерлих квітів царство – спить пустиня в піску сорочці золото-червоній. Малюк осот – рослинне чортовиння, екстазу сонця й блискавок погоні. […]...
35. 10. ЗАКОРЕНИ СЛОВО Вложи слово своє у душу, щоби краплею прозорого алмазу і рухалось площиною свідомости й різьбило образ Твій. Защепи слово своє […]...
36. “Ну як би я міг без твоєї усмішки…” Ну як би я міг без твоєї усмішки? Не міг би я бачить ні трав колихання, ні погляду гір, ні […]...
37. І ТАК І НАВПАКИ Загадка У нім – три літери, та ба – іде на ньому молотьба. А прочитай з кінця – і вмить […]...
38. КРАПЛИНА У час, коли сльота зимова В житті на мене наліта, Чи прокрадається у слово Зневіра, смуток, гіркота, Чи хмари застилають […]...
39. ВОДА (“При березі тихім вода пробігала…”) При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала, а дітки, зрожевивши ніжками хвилю, до себе, мов кицьку, […]...
40. “З-за змари сонце спалахне…” З-за хмари сонце спалалхне, І вітерець повіє. І щось незнане й неземне На обрії замріє. Душа чутилива, мов струна, На […]...