ПОСЛАННЯ ДО Т
у травах життя
я душею ще такий світлячок
що вірю: у сузір’ї Стрільне
не на мене направлено лук
З ранніх віршів.
Давно залишив я удома
те дерево, з-за котрого мені
сходило сонце. Може, ти захочеш
поїхати туди: з кімнатки у вікні
його там добре видно. Може, схочеш
прийти до нього, як перейде втома.
Ні, там не рудня сонць: довкола – деревії
(мій їм уклін, їх віялам) – вітай
їх помахом на помах, і подай
сей черепок, що з нього половина
захована у них, – тебе як сина
вони зустрінуть…
Надто поспитайся
про равликів (з них кожен як один –
равлівський Ковнір чи Дедалус: їх дзвінички
без дзвона жодного дзвенять на повен слух),
заглянь туди, і деякі дрібнички
від мене передай; сю дрібочку вапна
я їм привіз з Еллади… Окрім того
перекажи букети гратуляцій
від Слимакасуса, Равеля й Аль-Равлі –
сердечні всі… Ще прошу: поклонися
від мене сизій горличці:
в самісінькім вершечку розкошує,
у хатці з призьбою, що за ЇЇ порогом
небесне поле з сонечком та Богом…
(Втім, горлички моєї не тривож,
бо ж я дарунка так і не припас їй, –
що дарувати горличкам?…..)
. . . . . . . . . . . . . . . Услухайсь,
який протяжний, таємничий спів
У горлечку у горлички туркоче
і булькає у ніч: немов би сам Господь
самотньо дме у глиняну зозульку…
Навідайся туди, коли стемніє;
побачиш – мерехтить;
дивися з берега: мов фосфорова мана
розсилана в яру… якісь космічні знаки,
мов сни дітей: се світять свої душі
на вітах деревіїв світлячки,
се – читанка для янголів; фігури,
що нам – небесним – осягнуть вже їх,
а в нас – тутешніх – ввіллється щось інше, –
щось, що поглиблює всі наші потайні
й далекі здогади, щось тихе й сокровенне,
що вже століттями струмує в цім краю,
де світлячок ще й досі світлячок,
і горличка – ще горличка, і равлик
ще й досі равлик… Й це не описати.
Не повертайсь звідтіль…
1987, серпень 1993
(1 votes, average: 5,00 out of 5)