ЧЕХОВ
Він правду знав і не кривив на слові,
Бо їй служить – поставив за мету.
…У його руках, постаті та мові
Вбачали всі красу і простоту.
Така уже була у нього вдача.
А ще – кохався в музиці й квітках.
Й жила якась захопленість юнача
В його глибоких, голубих очах.
Було, не раз, від сну піднявшись рано,
Дивився він годинами на те,
Як проростають у саду тюльпани
Чи кущ троянд улюблених цвіте.
Невже і їх поб’є холодним градом –
І цей жасмин, і мальви – все підряд?..
Та ні, життя розквітне Новим садом
На місці тім, де ріс Вишневий сад!
Тому звучить його тривожна ліра, –
Як правда, строга, чиста, мов кришталь:
Дошкульний гумор і їдка сатира,
Людська надія і людська печаль.
А десь в селі горлає унтер п’яно, –
І все тремтить в покорі і в страху…
Та вірить Чехов: пізно, а чи рано
Проб’ється світло в ніч оцю глуху.
Настане день – із молодістю в парі.
Засяє сонце, й згинуть, як мара,
Раби і хами й “люди у футлярі” –
Немов сміття, їх виметуть з двора.
То буде свято справжньої людини,
Що в світ новий спрямує кораблі,
Бо хто сказав, що лиш по три аршини
Потрібно людям рідної землі?
Це тільки миші усього бояться
Та пошляки і трутні заодно,
А в чесних є найбільше благо – праця,
А в праці людям мислити дано.
Ось і його на мисль ясну і сталу
Наводять всі думки і почуття:
Не заступить старому ідеалу
Зловісну суть міщанського життя.
Тому не жаль, як день оцей погасне –
Хай новий день на зміну поспіша
І люди ті, в яких усе прекрасне:
Лице і одяг, мислі і душа.
(3 votes, average: 4,33 out of 5)