Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Що “я” це “я” – повірити не можу…”

Що “я” це “я” – повірити не можу:
Ніяких доказів тому нема.
Чуття, що їх особі на сторожу
Дає природа –
Знищила тюрма.

І я уже давно на тому світі.
А світ, де серце між людей жило,
Лише в слабкій, невиразній приміті
У сни приходить, мов недавнє зло.

О, я з бідою поріднився рано:
Був холод, голод, баланда чужа.
Була війна, що залишила рани –
Та хто ж на них у таборах зважа?

Колись (як вік перевалив за сорок)
Я ледь живий промовив:
– Зрозумій:
Де в жінці друг, а де запеклий ворог –
Того не знає наймудріший змій.

У жінки два, а може, й три обличчя –
Це від лукавого у неї дар,
Коли вона, мов кицька, замурличе,
То знай; на тебе жде страшний удар…

Тепер дивлюсь на все це із-за дроту:
Яке ж безрадісне життя земне!
Воно посіяло оту скорботу,
Що й нині ще допалює мене.

І залишилася одна наука –
Від неї в безмір тягнуться сліди:
Життя – це мука, безперервна мука,
А “я”-не “я”:
Лиш піна від біди.

27.ІІ.1979

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

“Що “я” це “я” – повірити не можу…” - РУДЕНКО МИКОЛА