Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ЗОНЬКА

В. Ц.

Маленький хлопчик пас верблюда.
То був життя його прелюд.
Верблюд довірливий, як люди.
І терпеливий – як верблюд.

Було це десь там, біля Таврії,
в степах, де гнеться ковила,
де обрій піниться отарою, –
колега коника й вола,

горбате диво, привид Азії,
сумирний жовтий страхолюд,
з якоїсь придбаний оказії, –
іде під вербами верблюд!

Собаче кодло сполошиться,
тікає кішка на вербу.
Нахарпуджена лошиця,
рвонувши, виверне гарбу.

А він іде, не ображається.
Скубне травинку на гарбі.
А він іде – як увижається
степам, і людям, і собі…

В степу верблюдові роздолля,
він каже хлопчику: диви,
така скупа на щастя доля
послала стільки нам трави!

А хлопчик згорнеться калачиком,
уткнеться в шерсть йому стару.
Малює сон веселим квачиком
і Самарканд, і Бухару.

Степ половецький половіє,
трава аж срібна від роси.
Коли душа посоловіє,
тоді уже не до краси.

Гуляє вітер. Чорні круки
сидять на плечах скіфських баб.
І вечір гріє сині руки
над жовтим вогнищем кульбаб.

…А часом вийде вовк з урочищ,
очима обрії мацне.
Верблюд високий – не доскочиш.
Верблюд силенний – як хвицне!

Тож вовк паде на хижі лапи.
у нього план свій в голові.
Вповзе на череві у злаки,
скавчить, качається в траві.

Та так ласкаво, так облесно
хребет лукавий вигина.
І так верблюду інтересно –
це що в траві за очмана?

Тваринна добра, неледача,
ще й голову нахилить вниз.
Цікавість – хиба його вдачі,
тому і вовк його загриз.

Степи, степи, стерня та роси.
Веселка в літа на брові.
Маленький хлопчик став дорослим.
…А вовк качається в траві.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ЗОНЬКА - КОСТЕНКО ЛІНА