ШИПІТСЬКІ БЕРЕЗИ
– Се що за новітна знов гія?
Та ж завтра, сину мій, – Ілія!
Як з кліті ти кресак подам,
Та підеш в Шипіт се на храм
До тети твої Аксенії.
Там дівці дві, як ті лелії…
– Так, дві їх там, мамо!
Дві берези на цвинтарі…
Неначе руками
Та білими ширинками
Махають на мене,
Аж той місяць в хмарі втонув –
А вни обі, нене,
Перекинулись дівками…
А білі вже, білі!..
Знай то срібло, такі білі, –
Аж в очах мриїло.
І в кождої в білих руках
Срібна, мамо, чара.
І неначе вни се з Гіндов
Сидя при вечері
Та моргаються до него…
А він невеселий…
А вни єго принушкують
З усієї сили.
“Нумо, Юрку! нумо, сизий!
Вино се – з Сучави!
А ти, сестро Оленочко,
Чого така стала,
Наче сріблом подунена?
А нумо – всі троє!..”
І випили… геть аж до дна…
Ох, ненечко моя!..
Геть аж до дна!.. І стали се
Вни витись-звиватись,
Знай дві гашечці, дві срібні,
І вділ повалятись,
І витися… Так, як нині!..
Ти ж не видиш, нене,
Як хиляють, як хитають
Ті срібно-зелені
Свої віти, свій стан гнучкий, –
Неначе у столу?
А той місяць утік, нене,
Далеко – десь в доли!..
(2 votes, average: 4,50 out of 5)