Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


ДВІ РОСЯНІ КРАПЛІ

Лопушана долоня виважує чисту краплину,
успадковану з ночі – цей скарб над скарби;
як і ти, я стою нищуном коло тину
і стискаю у жмені таку ж крапелину,
а над нами кружляють хапкі голуби…
– Мамо, нащо ота жалива кругом хати,
дерев’яні шеренги, бундючний бур’ян? –
Не надбав я нічого, а стільки вже втратив,
і розібраний геть, наче тин на паліччя прочан…
Той сорочку узяв, інший думку чи слово,
а той барви забрав, інший – гідність та честь…
В жменях – листях – роса… В жилах крапелька крові,
що по нитці чорнильній по скроні тече…
Але й досі ще котиться тілом відлуння,
пам’ятає єство гострий спалах і струс:
обібрали мене… чи тоді ж як заснув я?
Чи тоді, коли в землю по пахви угруз?
Але ж іншим збудивсь: з відчуттям, що багатий,
бо перлина в губах і перлина в руці, –
промивається зір – забуваються втрати,
лиш від крику лишаються в горлі рубці;
невтоленну жагу і пожадливість плоті –
все відкинув! – стою, як останній кілок:
крапелина в губах – намистина у роті,
білозубо сміюсь, мов гороху стручок!
Та під кроквою серп дрібнозубо сміється,
і все нижче заточують лет голуби…
– Заберуть, заберуть, – чує крапелька серця, –
заберуть, моя нене, останні скарби.

ДВІ РОСЯНІ КРАПЛІ - МОВЧАН ПАВЛО