“Я далеко відплив, не шукайте віднині довкола…”
Я далеко відплив, не шукайте віднині довкола,
Друзі милі й недремні мої сторожі.
Повідвеслив собі на минулі туманні атоли,
А точніше-таки, на свої острови, не чужі.
В ті далекі краї, де я був, пребував і відбувся,
Де радів та ридав і шукав та губив,
Де, бувало, мені не стачало земної доби,
Бо роботу робив, перед сильними світу не гнувся:
З тих поколінь ростуть не бійці, як відомо – раби.
Там я душу собі попомучив і облагородив
У простому селі, де народ не простий.
Щоб мене не прокляв справедливий натруджений рій,
Треба ланкою стать в ланцюгові смертей і народин,
Пам’ятаючи ланки сусідні і прикорінь свій.
Там пізнав я святої любові вселенські огроми,
І торкнув юним зором зорю світову,
І сопілку зробив з бузини, що співала в рову…
Так що нині й одвічно пливу я до отчого дому,
А вірніше, у нім повсякчас невідступно живу.
Окрім хліба трудного на будень, весілля і тризни,
Степ мені подорожник зродив і стосил,
Вітряками хрестив і надійністю матчиних крил.
Я в минулу війну там відчув невмирущість Вітчизни
Від курганів прадавніх до свіжих болючих могил.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)