ВИСЬ
Зелена моя колискова,
Селище рідне моє
З гарною назвою Виска
Посеред степу встає.
Звідки береш ти соки,
Щоб лан золотий колосивсь?
Що ж у тобі високе,
Вись моя, матінко Вись?
В каторзі прадіди наші
Голови гордо несли.
За це їх поміщик Улашин
Під різки валив на ослін.
Звивайся, червона пташко,
Востаннє щоб пан звеселявсь!
Встає, піднімається важко
Вись моя, матінка Вись.
Степами метаються банди
В обіймах фронтів-лещат.
Спалахують блискавки-банти
На грудях червоних вищан.
Леніна кличі до бою,
Що над землею звелись,
Стали тобі висотою,
Вись моя, матінко Вись.
…З хліба, із рідної стріхи
Дим понад Виссю висить.
Смертним вдавилася сміхом
Лютих катів ненависть.
Бачила слізна Європа
Розчавлену свастика слизь.
З концтаборів, із окопів –
Вись моя, матінка Вись.
Літо в пожовклому рясті
Пшеничні сплітає вінки.
Тягнуть, аж чорні з нещастя,
Ручку косарську жінки.
В борону, в плуга, в сівалку
З коровами люди впряглись…
Такою я взнав тебе змалку,
Вись моя, матінко Вись.
…Знов зацвітають черешні
(З податків згинались, було),
І по масштабах тутешніх
Ти місто уже – не село.
І люди не тужать, нівроку,
Й будинки веселі звелись.
Духом народу висока
Вись моя, матінка Вись.
(3 votes, average: 2,67 out of 5)