Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Матусенько…”

Матусенько!
Матінко!
Мамочко!
Мамо!

Он сонце зійшло, як учора, так само.
Матусенько!
Ненько!
Ріднесенька ма!
Зійшло, а тебе вже під сонцем нема.
Не вірю, не вірю, не вірю труні!
Півсвіту погасло навіки в мені.
Півсвіту?
Якби-то!
Згасає увесь.

Та світиться світом онук твій Олесь,
Бо пам’ять його ще занадто мала,
Ще горя гіркого в глибінь не взяла…

А нас було двійко у тебе синів –
Дві складки печалі між чорних брів…
Линяли ті брови –
Ніщо не взяло:
Ні війни,
Ні голод,
Ні лютеє зло.

І китиці прапор колгоспний схилив
До тебе, царице-володарко нив.
І річка – з-під криги,
І слово – із книги,
З тієї, що я тобі не присвятив.

Робота стоїть з непокритим чолом…
Город із-під снігу –
До тебе зелом.
Ой стелять дорогу тобі з рушників…
Обабіч рядочки біжать буряків,
Гукають до тебе,
Пробившись крізь сніг:
За вік свій не встигла
Прорвати усіх…

А вже за хрестами,
А вже за гробками
Майнула примара з косою…
З грабками…
Пізнав я ту косу –
Сумний інвентар…
Вона.
В сорок п’ятім…
Щоднини – гектар.

А вже молотки загриміли об віко…
І все?
І немає?
Довіку! Довіку!

Та, чую, зсередини стукіт луна
(Отак, як колись в перехрестя вікна),
І голос твій рідний…
Отак, як колись:
– Без шапки… морозно ж… не застудись… –
Той голос до тями мене поверта…
Я ж думав, віднині уже сирота…
Матусенько!
Матінко!
Мамочко!
Мамо!
А сонце зійшло, як учора…
Так само?!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


“Матусенько…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР