Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“В холодну сплячку, в стан анабіозу…”

В холодну сплячку, в стан анабіозу
Не запливай, мій друже, не впадай.
Осліпне світло і поглухнуть грози,
Бо все на білім світі має край.
Спішім з добром, допоки дійдем краю, –
Не полустанок там, не перелаз…
Подав мій батько мамі склянку чаю,
На жаль, лиш раз… в її останній час.
Один пішов, і другий, і десятий,
Учора був, а нині вже нема,
Та є ще одинадцятий, завзятий,
І заступ, і перо в руці трима.
Втішаємось, що проростем травою,
У зерна переллємось чи в рядки,
Та бавимось, як діти, сею грою,
Щоб на землі продовжитись-таки.
Ми поживем до часу в наших дітях,
У день прийдешній щось таки вкладем…
Розкрилюймось, бо за тією миттю
Не ждуть нас ані пекло, ні едем.
Твори добро, вставай проти облуди!
До біса сплячку, згинь, анабіоз!
В якімось році нас уже не буде…
Пишу – аж поза шкірою мороз…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

“В холодну сплячку, в стан анабіозу…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР
 »