Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“За сивими курганами…”

За сивими курганами
Он місяць-пектораль…
Дорослішали рано ми,
В ріллі гострили сталь.

Степи мої розвеснені –
Для неба опертя.
Ми вас руками чесними
Плекаєм для життя.

Спекотою, завіями
Чи градом вас довбе –
Леліємо, жаліємо
Зернинку, не себе.

Колиски хліба й овоча,
Не на день – на віки!
І завидна і поночі
Ми риєм вам боки.

Простіть, мої уранові,
З бульдозера й копра
Ми вас таки поранили,
Жадаючи добра.

Йдемо до вас з машинами
Та й з відблиском сапи,
З думками доброчинними,
З наукою – в степи.

Як славити, то їх-таки,
Тих велетнів снаги,
Що не раби, не гвинтики,
А в полі – як боги.

Як славити, то от кого,
І прісно, і в віках:
До цукру несолодкого
Жінок на буряках.

Об стерні ми кололися
В дорозі до хлібин,
Та проростали колосом
З уранових глибин.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 5,00 out of 5)


“За сивими курганами…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР