ЗАПЕКЛИМ “ДРУЗЯМ”
Душевна, словесна богема…
Ми вже не умієм кричать,
Писати погані поеми,
Любити негарних дівчат.
Уже не ляга на папері
Невистражданий рядок,
Самі причиняються двері
У серце нещирих жінок.
На нашім життєвому прузі
У пристрастях людських пожеж
Все більше невидимих друзів,
Прихованих недругів – теж.
Нас можна, звичайно, поранить,
Та ми, ідучи до людей,
Не можем, не вміємо зрадить
Ні друзів своїх, ні ідей.
Ми можемо вмерти без галасу,
Йдучи за Вітчизну на бій,
Ми маємо право на гасла,
Як маємо право на біль!
Ми знаємо (в наших бо генах
Ненависть й любов – на паях),
Які наливались знамена
У наших щоденних боях.
Як вижити хоче у світі
Мерзенність, підступність і гидь,
Що вже нас не може убити
І все ж таки хоче убить.
Зловтішно тупцює на ранах,
Ятрить їх… А ми – живемо!
Ми любимо наших коханих,
П’ємо наше світле вино.
І в очі ми дивимось, горді
За успіх наш кожен і гріх.
Не медом, а кісткою в горлі
Поезії наші для тих,
Чиї надзичливі поради
Загинуть в німотній злобі.
Коли у житті ми щось втратили,
То тільки неправду в собі.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)