“Коли планету брали ми на руки…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР

Я люблю, когда в доме есть дети
И когда по ночам они плачут…
Ин. Аннеский

Коли планету брали ми на руки,
Оберігали од глобальних лих,
В моїй родині колосились внуки,
Ті люди, що родитимуть нових.

Залюблені і не такі, щоб смирні,
Сини мої не грали в піддавки,
Та, видно, на літа щасливі й мирні,
У них усе родилися дівки.

І я воскресну в них, сто раз померши.
Побільше, доле, внуків принеси…
Мені ясне століття двадцять перше
Ночами подавало голоси.

Я озивався в дітях – в кожнім гені,
У їхній мові, розумі, в крові…
Кричи, волай, дитя, на всі легені,
Нехай почують: ми таки живі!

“Коли планету брали ми на руки…”