Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



РИСУНКИ ВАСИЛЯ КАСІЯНА НА БЕТОННОМУ ПАРКАНІ ЛІКАРНІ

Вони живуть отам, де травостій,
Де ліс підходить тихо до лікарні.
Ти коло них побудь і прорости
І зором, і чуттям у душі гарні.

Він поглядом наскрізно пропіка,
Вона вчаровує красою тіла,
А далі он – задумалась рука,
А далі – птаха в безвість злопотіла.

Той реквієм склада своїм літам,
Аж зажурилася стіна бетонна.
І щось воркує над малим дитям
Гуцульська невмирущая мадонна.

На вигоні зібрав сліпий кобзар
Козацьких дум притишену громаду…
І трембітар, пробивши смуток хмар,
Послав до сонця звуки на пораду.

І захмеліла юнка з юнаком –
На їхнім святі кептарі в мережках.
Подалі від очей, чагарником,
Ось-ось їх поведе весільна стежка.

Усі вони, коли над лісом ніч
На сон грядущий поскладає крила,
Ідуть до майстра з тіней, протиріч –
Всі, що створив і що його створили.

Вони ж бо здавна відають: митцю
Не можна залишатися самому.
І скотиться росинка по лицю,
З Кассіно ще така йому знайома.

Тоді в палаті шепіт не змовка,
Там і тутешні, і з Уфи, і з Праги.
Така жадана стрічка говірка,
Та тільки губи запеклись від спраги.

І Гете, і Тарасові томи
До узголів’я прихилились знову.
Як сповідь перед віком і людьми –
У майстра непочатий край розмови…

Прощаються, як тенькне перший птах,
Митцеві на чоло поклавши міти,
Тихесенько, щоб сестри на постах
Чи лікар черговий їх не помітив.

Між люди йдуть, вертають на бетон,
Навшпиньки полишаючи палату…
І сонце, перед тим як запалати,
Над нами зводить промінь-камертон.


РИСУНКИ ВАСИЛЯ КАСІЯНА НА БЕТОННОМУ ПАРКАНІ ЛІКАРНІ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР