ТРИ МАЛЮНКИ З ВІКНА ЛІКАРНІ
Перший
А уже збронзовіли дуби
До весни лиш – на час холодин.
А уже посивіли чуби,
Та, на жаль, до останніх хвилин…
Листя, листя,
Під снігом помовч,
Не дзвени,
До нового, зеленого –
До весни, до весни!
Є в окрузі тут дуб-хмарочос
(Може, той, що берізку любив?),
Він останнє своє одіяння згубив,
Бо минулої ночі
На ньому повісивсь мороз…
Другий
І тут я часто думаю про Виску,
Вона мені, мов суджена, – навіки.
А хмари кострубаті ходять низько,
На серце тиснуть, давлять на повіки.
Крикливі птахи на снігу на першім,
Як літери на білому папері,
Я жду: ось прийде світла білетерша
Й мені відчинить із палати двері.
Та поведе мене в дива вищанські,
І зніме болі, і тягар мій скине…
До матері дорога – як до щастя:
Туди квиток дорожчає щоднини.
Третій
Піднялася туману завіса,
Розсекретила тишу…
Де берези блукають у лісі –
Набагато видніше.
Ходять м’яко дерева по листі,
Все навшпинячки, тихо,
Щоби злотомонетне намисто
Не розсипалось сміхом…
А як нічка собі на важниці
Відшалькує півсвіту,
То берези звірятам, і птицям,
І самі собі світять…
Як мені зволодіти собою?
Он берези блукають.
На узліссі зібрались юрбою
І мене викликають…
(2 votes, average: 4,00 out of 5)