Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ПИСАНКА

Ногами бідаків і горем терта
Дорога пробивалась вздовж Альберти.

Спочатку мукала, тужила та іржала,
А далі фуркала, моторами чаділа,
Та вже у безгомінні не лежала,
Бо їй щомиті додавалось діла.

Хто віз сюди родину та зернину,
Хто тільки руки й очі, повні сліз.
А от один дивак із України
За пазухою писанку привіз.

Він не втаїв, не заховав на мисник
Ту первозданну гармонійність фарб:
Чи то згубив, а чи поклав навмисне
Коло дороги свій химерний скарб.

Переселенці корчували хащі,
Щоб хліба дав диявольський гомстед,
Та проклинали житіє пропаще
Й не відали, що писанка росте.

Тоді спинятись стали, як мала
Та писанка півнеба зайняла…

Тепер, де розвелась гора барвиста –
Місцеві люди, здалеку туристи, –
Постійно велелюддя гомінке.
Чудуються-дивуються. Яке!

Довкола озирнешся – зникнуть чари.
Ріка залізна скрегітно біжить…
От земляки! От бісової пари!
І тут не можуть, щоб без казки жить.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

ПИСАНКА - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР