Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



МОВЧАННЯ

Ополудні ще теплий вітер хльоскав,
А осінь розплітала коси білі.
Ми школярі – воєнні переростки –
Ламали кукурудзу ув артілі.

Як вечір на село спускався димно,
То й ми в село спускалися возами.
І сповнювалось безгомінне Димине
Безжурними гучними голосами.

А з-поміж них, хлопчачих і дівчаток,
Один мені дзвенів якось незнаю,
Тривожно так і радісно, неначе
В глибоку таємницю я заглянув.

Співали по вечері, гомоніли.
Пішли в хати по четверо, по троє.
І я не знаю, як той голос милий
Віч-на-віч став зо мною під горою.

І мовчимо. Чому нам слів бракує,
Скажи мені, моя зірнице рання?
І дотепер голубкою воркує
В мені той час величного мовчання.

Морозна північ. Ясен місяць повен.
І очі вже заплющили оселі.
У море мрій несе нас диво-човен.
І тепло нам у батьковій шинелі.

Не прагнучи спочину, ні причалу,
Спливли миті, роки і епохи,
А ми собі стояли і мовчали…
Аж поки будимир не наполохав.

…Піду сьогодні в польові оркестри.
Десь тут моя сусідська мовчанка-дикість.
О степе, батьку мій, тополі-сестри,
Верніть мені велику без’язикість!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

МОВЧАННЯ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР