Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







КАМІННЕ МОВЧАННЯ

Я іду по камінні –
болять довго труджені ноги,
спотикаюся, падаю,
розсікаю до крові коліна,
по камінні здираюся вверх –
обдираю долоні і пальці…
А каміння мовчить.
Та одвічна, іще од Сізіфа робота,
бачу, далі продовжується…
І каміння мовчить!
Мов спресоване вічністю,
те каміння росте…
“Росте камінь” – як гарно порівняно –
ніби трава…
Та каміння росте довго, трудно,
тому й мовчазне
(над ним навіть бджола не бринить).
Те каміння мовчання
довкола,
й тебе вже охоплює розпач…
Але треба іти,
знов збивати натруджені ноги,
спотикатися, падати
і чіплятись, стираючи шкіру на пальцях,
і йти за вірою:
що від того великого труду
озвуться і душі камінні,
наче камінь отой, що співає, бува,
з-під натруджених майстрових рук…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


КАМІННЕ МОВЧАННЯ - БАБІЙ СТЕПАН