ЛІТАК НАД ПЛАНЕТОЮ
Ми однакові тут, в літаку, і старі, й молоді,
Літакової долі підлеглі і бранці польоту.
І коли вже судилося бути тій чорній біді,
То падіння тебе не спитає, який ти чи хто ти.
Попід нами начеб спокійна красуня земля,
Наша спільна колиска, а може, й небратська могила…
Кормить груддю матуся надію свою – немовля,
І притихло ревіння, лиш небо навколо і крила.
Пересіли ми з ІЛа на “Боїнг”, а чи навпаки,
Білі, чорні і жовті, розкосі, окаті, губасті.
Споглядаєм кіно, підвечерюєм, зирим в книжки,
Не бажає ніхто один одному злої напасті.
Запопадливо ввічливі, чемні: – Вам зручно? О’кей! –
Можна добре усе зрозуміти, не знаючи й мови.
Енергетика… Моди… балет і канадський хокей –
Всього вдосталь в салонних розмовах: зерна і полови.
А тим часом внизу за віконцем земля проплива,
На якій – розкордонені чітко – ростуть наші діти,
До мачинок маліють попутно-тактовні слова,
Стука кожному в груди конкретна мета – долетіти.
А тим часом – густа хмровінь… Летимо…
Металеве двигтіння помалу до себе привчило.
Вірим в мудру надійність людей, що тримають кермо.
Вірим в мисль незнищенну, що всіх узяла нас на крила.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)