“Коли стану багатий, мов Крез…”
Коли стану багатий, мов Крез,
І моїх при запізнених статків
Навіть кури клювати не схочуть,
Повернусь в світанкові часи,
Що скупими були на добро.
Щонайперше, рублі золоті
Висіватиму в борозну батька.
Як нелегко її прокладає
Він на першоколгоспнім лану!..
Віко скрині обклею грошима
І засічок в малій комірчині:
Їжте, пийте, бенкети справляйте!
Ви ж бо часто бували пустими
У трудні сорокові літа.
Гарно вкрию банкнотами хату,
Що згоріла в фашистській неволі,
Чи із золота викую ночви,
Хай із стелі цівки дощові
Виграють злотодзвонно ночами,
Тільки б в голови нас не дзьобали.
І топитиму піч-ненажеру
Я минущими тими грішми,
Щоб вона дрижаків не ловила,
Коли взимку не стачить соломи…
Ними ж вистелю мамину стежку
На бурячно-пшеничне безмежжя,
Купить мама хустину барвисту,
Якщо виїде лавка на поле.
Не забуду із грошей розкласти
Теплодайне для батька багаття
У його крижаному полоні…
Та уже ж ні за які скарби
Не верну, не верну, доки й жити,
Золотої тії доброти,
Що навчила мене щедрувати.
(3 votes, average: 1,67 out of 5)